Нові політичні обличчя: чи сприятимуть перевибори їхній появі?
Гості Свободи: Олександр Мартиненко, генеральний директор агенції «Інтерфакс-Україна"; Лаврентій Малазонія, телепродюсер. (Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.) Зиновій Фрис: Будь-які вибори – це насамперед сподівання на те, що прийдуть нові люди, і вже цього разу вони неодмінно щось змінять у цьому житті. Юлія Жмакіна: Чи можна сподіватися, що у результаті дострокових парламентських виборів з’являться нові політичні обличчя? Зиновій Фрис: І не просто нові, а такі, що здивують своєю дивовижною харизмою, своїми ідеями і бажанням обов’язково втілити ці ідеї в життя. Панове, а давайте спершу змалюємо нашим слухачам обличчя української найсучаснішої політики і політиків. Олександр Мартиненко: Якщо ми будемо малювати таке уособлення, то це буде дуже дивне обличчя. Я боюся, що просто всім нашим радіослухачам це не сподобається, воно буде снитися у поганих снах. Тобто, це щось середнє між Юлією Тимошенко і Віктором Андрійовичем та Віктором Федоровичем. Я не думаю, що це красива картина. Кожен з них – всі чудові люди, а ось всі разом не дуже. Це, до речі, стосується і органів влади теж. Я думаю, що такого вже уособлення зараз уже немає, тому що яких там людей тільки немає. Люди різні: і журналісти, і політологи, співаки, концертмейстери, поети, водії, секретарки. Тобто, якщо в принципі подумати, то це весь наш народ. Шахтарі там є, до речі. Юлія Жмакіна: Тобто, все-таки парламент – це досить репрезентативний орган був? Олександр Мартиненко: Як не дивно, зараз це в принципі уособлення було. Лаврентій Малазонія: Ми говоримо про парламентське обличчя чи обличчя... Зиновій Фрис: Ми говоримо взагалі про обличчя політики української. Лаврентій Малазонія: Насправді це схоже на частину тіла, яке починається на букву “ж”. Олександр Мартиненко: Живота. Лаврентій Малазонія: Ні, навіть не життя. Там чотири букви. Є такий анекдот про Кая у полоні Снігової Королеви. Його знаходить Герда і каже: “Кай, пішли додому”. Він каже: “Ні, у мене тут є чотири літери: “ж” і так далі, якщо я зберу з цих чотирьох букв слово “щастя”, тоді я зможу піти”. І весь час в нашій політиці це відбувається. Тобто, збирання із чотирьох букв (головним є “ж”) слова “щастя”. Але я оптимістично до цього ставлюся, бо якщо ми пройдемося по Європі, то ми побачимо те ж саме. Я можу довести це. Зиновій Фрис: Обличчя якесь не дуже привабливе, яке нам змалювали наші гості. Лаврентій Малазонія: Ну, це кажуть люди. Ми можемо моделювати різні обличчя, але все рівно це виглядає саме так. Зиновій Фрис: Тобто, це якась відправна точка, і ми з неї йдемо до нових виборів і чекаємо якогось дива. Буде диво? Олександр Мартиненко: Коли говорять про обличчя нові-старі, то у мене інколи враження з’являється, що йде кастинг у модельне агентство, щоб сказати про фігури, які мають бути 90-60-90. Може, хтось про голови колись згадає? Тому що, мені здається, щоб були свіжі і, бажано, розумні голови, можна несвіжі, але розумні, а не обличчя, які зараз перед очима бігають. Я і тому кажу, тому що мені здається, що на наступні вибори це буде просто чергове теле-шоу, кастинг на “Фабрику зірок-6”. Юлія Жмакіна: Шановні гості, ви в негативному світлі змалювали такий узагальнений портрет. Але ми ходимо по різних заходах і цим людям потискаємо руки, вітаємося… Олександр Мартиненко: Ви знаєте, колись у мене один депутат сказав про іншу фракцію (не буду казати про яку): кожний окремо – чудова людина, а як збираються разом - стадо баранів. Я з ним не погоджуюся, до речі, повністю. Але, як говориться в анекдоті, щось в цьому є. Лаврентій Малазонія: Чорновіл (якщо це правда), він не витримав і хоче піти з політики. З цього свого “ж” хоче вийти, але куди подінешся… Зиновій Фрис: До речі, пане Мартиненко, Ви також колись пішли з політики, з посади дуже високої, прес-секретар Кучми. Ви не жалкуєте, що зробили тоді цей крок? Олександр Мартиненко: По-перше, не зовсім я його робив. Але я не жалкую, що він його зробив. Скажімо так. Юлія Жмакіна: А Вас потім запрошували в політику? Олександр Мартиненко: Час від часу така бридка ідея… Юлія Жмакіна: Чому Ви не ходите туди? Олександр Мартиненко: Ми сьогодні згадували, звучав Д.Г.Видрін, який казав, що у нас особистості не цінні. Справа в тому, що робота настільки командна зараз прийшла, тобто я з ним згоден в тому плані, що особистість непотрібна і навіть особистість, яка працює в команді. Ось що головне. Бо індивідуальність – це все ясно, бо це не його справа і не його час. Але я дивлюся, що якщо навіть особистість працює в команді нібито, вона розділяє цінності командні, вона нікому не потрібна. Потрібні люди і потрібні виконавці. Юлія Жмакіна: Пане Малазонія, за даних пропонованих умов реальності української, що, на Вашу думку, вдячніше, яка справа: вчити старих будувати за нормальними, рівними правами державу, вчити їх чи шукати нових людей, нові голови? Лаврентій Малазонія: Юлю, який сенс в нових обличчях? Наприклад, якщо буде імперативний мандат, то яке б там не було нове обличчя, все рівно буде так, як вирішить лідер. Або можемо назвати по-іншому. Який сенс когось вчити? Саша може взяти (це дійсно – він спеціаліст), може відкрити… Юлія Жмакіна: Але в людях є. А давайте ми ще раз спробуємо. А от… Лаврентій Малазонія: Скільки ми будемо спроб… Скільки треба спроб зробити для того, щоб… Юлія Жмакіна: А політики вірять. Вчора у нас була пані Герасим’юк і В’ячеслав Коваль. Вони вірять, що люди знову дають карт-бланш… Лаврентій Малазонія: Вони – політики. Олександр Мартиненко: Ну, що ж вони скажуть, що не вірять? Лаврентій Малазонія: Вони ж не можуть сказати, що ні. Правда? Юлія Жмакіна: Тобто, вчити неможливо, а шукати нових… Олександр Мартиненко: Юлю, ми маємо занадто багато негативу в цьому. Треба до цього ставитися з посмішкою, нормально, це не є трагедія. Старі обличчя, нові обличчя – це не змінить нашу політику. Зиновій Фрис: З приводу цього, панове, мені довелося почути таке: а чи потрібні ці нові обличчя в українському політикумі зі старими ляльководами? Олександр Мартиненко: Звичайно. Це правда. Зиновій Фрис: У нас є ще одна точка зору на проблеми, які ми сьогодні обговорюємо. Це політолог, народний депутат 5-го скликання Дмитро Видрін. Ось такий діалог я записав з ним дещо раніше. Українська політика і політики мають обличчя? Яке воно сьогодні? Дмитро Видрін: Ви знаєте, на жаль, політика повернулася до нас з вами задом, то ми маємо найближче те, що ззаду. Так що, поки що зарано казати про обличчя. Зиновій Фрис: Використовуючи Вашу термінологію, коли в українській політиці зникне оте політичне холопство, політична барщина? Дмитро Видрін: Це не від політики залежить. Це залежить від самих людей, які зараз звуться холопами, а завтра вони будуть зватися вільними громадянами України. На жаль, холопство – це не зовнішньо нав’язана якась там технологія чи настрій, а це внутрішнє, притаманне зараз усім, навіть найбільш демократичним журналістам. Це і настрій, і ментальність. Хоча дуже не люблю таке слово, як ментальність. Ну, це такий умонастрій, всі намагаються заробити не через вільність, а заробити через холопство. Поки що на українському ринку запит на холопство більше, ніж запит на вільнодумство чи на інші такі речі. Зиновій Фрис: Чи з’являться після виборів нові політичні обличчя чи це тільки марне сподівання? Дмитро Видрін: Є досить проста відповідь. Ви подивіться на списки. Подивіться на списки БЮТ, де, мені здається, тільки 2-3 нових і, пробачте, кримінальних авторитетів з’явилося, ніяких там світлих облич. Ви подивіться на списки Регіонів, там побільшало охоронців і масажисток. Подивіться на списки “НУ”, де з’явилося там нове обличчя з боку бізнесу, але жодного нового обличчя з боку політики. І це є відповідь. Зиновій Фрис: Пане Видрін, Ви якось використали термін “політичний дефолт”. Що це таке? Коли його чекати в Україні? Дмитро Видрін: Дефолт може відбутися у вересні, коли буде вже явно банкрутство загальне політичне і окремих політичних сил. Зараз це банкрутство тільки уявляється нами частково через повторення слоганів, через повторення лозунгів, через тих преславутих бандитів, які повинні сидіти там десь за гратами. У вересні, мені здається, вже буде явно відчуватися тотальне банкрутство. Політики не мають сенсів, не мають меседжів щодо суспільства. А от це і є банкрутство. Вони не мають валюти. Валюта політика – це довіра виборця. Якщо ж немає валюти, то це і є банкрутство.
| 
