Олександр Баранівський: Команда Президента хотіла показати, на чиєму боці знаходиться сила. Застереження для тих, хто досі думає про силовий сценарій

Президент та його оточення мають особисто нести відповідальність за підготовку силового сценарію в Україні, - заявив народний депутат від СПУ Олександр Баранівський в інтерв’ю газеті «Товариш». У ніч з 25 на 26 травня він разом з іншими депутатами-соціалістами зупиняв внутрішні війська, які просувалися до Києва. Водночас зараз деякі люди з Банкової досі розмірковують над силовим варіантом вирішення конфлікту. Саме тому, аби не було повторення травневої ситуації, та ще й із більш серйозними наслідками, ми вирішили з’ясувати, як вдалося запобігти розгортанню конфлікту, в Олександра Баранівського.

- Олександре Петровичу, Ви були одним із учасників подій 26 травня, коли до Києва намагалися ввести внутрішні війська. Ви безпосередньо брали учать у їх стримуванні. Розкажіть, як і де це було?

- Звичайно, ми з нашими соціалістами та прибічниками партії вели роботу з керівниками внутрішніх військ, які везли своїх людей. На Житомирській трасі під селом Березівка нашими активістами було зупинено більш ніж 100 чоловік, яких автобусами везли із Вінниці. Коли автобуси з’їхали на узбіччя у ліс, ми нашими автомобілями перегородили їм шлях, аби не пустити до Києва. Наші люди, втім, як і керівництво внутрішніх військ, поводилися коректно. У бійців не було жодного бажання їхати до Києва. Ми організовували там харчування для цих солдатів внутрішніх військ.

Крім того, групу чисельністю понад 100 чоловік, яка також прямувала з Вінниці, було затримано вже в Києві, у Святошині.

Інша група військових, яка їхала з Запоріжжя, була затримана під Кременчуком. Мені зателефонував давній приятель (я в його селі працював головою колгоспу), керівник підприємства, бізнесмен, який зараз займається пасажирськими перевезеннями, і сказав, що до нього звернувся від імені Соцпартії заступник губернатора і попросив на акцію підтримки соціалістів у Києві 10 автобусів, і що він їх дав. Я кажу: «Сашко, ти знаєш, ми ніякої акції не проводимо! Перевір». Коли він перевірив, то з’ясувалось, що в ці 10 автобусів завантажили людей із внутрішніх військ і повезли на Київ. Просування бійців вдалося зупинити завдяки водіям, які витягли ключі запалювання і сказали, що далі нікуди не поїдуть. Два автобуси того ж вечора повернулися назад у Запоріжжя. А інші вісім чекали ніч, бо бійці відмовлялися вийти з автобусів. Але зранку вони також повернулися у Запоріжжя.

Така ситуація була по всій Україні, скрізь наші люди працювали, допомагаючи зупиняти внутрішні війська.

- Ви спілкувалися з військовими. Який у них був настрій?

- Настрій був хороший і спокійний. Жодної агресії. В мене склалося враження, що вони були дуже задоволені тим, що їх зупинили і не давали можливості рухатися далі. Жодного бажання у бійців бути в Києві на якихось заходах, пов’язаних із силовими структурами, не було. Вони розуміли, що це все дурня коїться, а вони - люди в погонах, і це накладає свій відбиток.

- Що говорили ДАІшники? Як себе поводили?

- Працівники ДАІ виконували свої функції чітко. Приміром, виявивши відсутність техогляду, дозволу у водія на перевезення пасажирів і технічні несправності в автобусі, який віз вінницьких бійців, ДАІшники відігнали його на штраф-майданчик і нікуди не пропустили.

- Один із депутатів-"реґіоналів» заявив після цих подій, що у бійців справді не було зброї, але її перевозили депутати від опозиції, користуючись своєю недоторканістю, а також спеціальні авто-"збройниці». Прокоментуйте, будь ласка, цю заяву.

- У бійців, яких ми зупиняли, я не бачив зброї. В них були наручники, відповідні рюкзаки, гумові кийки. Вогнепальної зброї не було. В мене є відповідна інформація, що зброю перевозили в інших транспортах; можливо, так і було.

- За офіційної версією, війська спрямовувалися для охорони правопорядку під час святкування Дня Києва. За неофіційною - для захоплення адмінбудівель. До якої версії схильні Ви?

- Керівники внутрішніх військ розуміли, що йде серйозний конфлікт, віддано команду рухатися, а інструкцій чекали у Києві. Тобто вони теж не знали, що їм доведеться завтра робити. У них не було чіткого завдання, чи там якийсь об’єкт доведеться охороняти, чи людей, чи слідкувати за порядком під час футбольних матчів, чи ще щось.

Я питав: коли вам віддали наказ, а у вас є закон, що вище - закон чи наказ? Кому ви підпорядковані? Якщо ви підпорядковані міністру, тоді чому не виконуєте його наказ, а виконуєте наказ командувача? Керівники внутрішніх військ звикли, що їм завжди дає накази командувач, вони залежні від нього по призначенню в посадах, у званнях.

- Військові чекали на інструкції від командувача внутрішніх військ?

- Ми добре розуміємо, що без Президента такі речі не вирішуються. Сам командувач ніколи б на себе такої відповідальності не взяв, аби не відчував підтримки. Команда Президента намагалася продемонструвати, на чиєму боці знаходиться сила, внутрішні війська. Це, по суті, була підготовка до державного перевороту за участю силових структур.

На мою думку, командувача внутрішніх військ за спробу реалізації силового сценарію треба було заарештувати, відсторонити від посади, тому що він, почавши стягувати внутрішні війська до Києва, діяв врозріз із законом.

- Як Ви оцінюєте дії міністра внутрішніх справ Василя Цушка у ті дні і що б було, якби не його дії?

- Я вважаю, що Василь Цушко діяв у рамках своїх повноважень, як і має діяти міністр. І це викликає тільки повагу. Щодо подій у Генеральній прокуратурі, то ніхто не задається питаннями: а чому в Генеральній прокуратурі двері були замкнені? Чому за зачиненими дверима опинилися працівники прокуратури, чому їх не випускали? Хто замкнув ці двері? Чому в прокуратурі було близько 400 чоловік у цивільному, без посвідчень, які, як вдалося з’ясувати, є працівниками Державної охорони? Умовно 8 чи 12 чоловік від Державної охорони повинні охороняти прокуратуру, а не 400. Хто їх просив про це?

У будівлю Генпрокуратури зайшли озброєні люди, замкнули у кабінеті по суті її господаря - Генпрокурора і не випускали нікого з працівників прокуратури. Звичайно, коли прокурор звернувся до міністра, той повинен був розібратися. Тому міністр МВС віддав команду розблокувати прокуратуру. А ми як народні депутати звідти допомогли службі УДО залишити будівлю. Розділивши міліцію і службу Держохорони, ми не допустили конфлікту, який міг би бути. Але якби цього кроку не було зроблено, то таке захоплення було б проведено і у Верховній Раді, і у Кабміні тощо.

Василь Петрович виконав закон, чітко розпорядився, що треба робити, взяв на себе відповідальність за свої дії, ні на кого не посилаючись.

- А хто має нести відповідальність за створення стану напівгромадянського конфлікту?

- Президент та його оточення почали все це робити. Не можна смішити людей - шість указів тільки по виборах. Шість! А безперервне звільнення і відновлення Генпрокурорів! Уявіть собі ситуацію: ви як керівник підприємства звільняєте свого підлеглого тричі і тричі відновлюєте. Як це буде виглядати? Потім, він не мав на це конституційних прав. Тому я вважаю, що відповідальність повинні нести Президент та його оточення, зокрема Секретаріат Президента.

Олена ВАСИЛЬЄВА. «Товариш»

 Распечатать |   Обсудить |   Отослать статью другу